Від дискурсу до механіки: п'ятизначкова структура для аналізу лавкрафтівського жаху в цифрових іграх

Анотація

Поява на цифрових платформах ігор, що позиціонуються як “лавкрафтівські”, порушує питання, яке в академічному дискурсі ще не розглядалося систематично: чим відрізняється гра, що справді занурює гравця у світ лавкрафтівського жаху, від тієї, що лише запозичує його візуальні елементи? Ця стаття представляє аналітичну модель, засновану на корпусному аналізі трьох творів Лавкрафта – "The Dunwich Horror," "The Colour Out of Space," та "The Shadow Over Innsmouth" – яка окреслює п”ять категорій маркованості, що структурують дискурс навколо лавкрафтівського жаху: час, страх, огида, дивність/неприродність та знання/таємниця. Кожна з цих категорій згодом зіставляється з її можливим ігровим аналогом у різних цифрових іграх. Аналіз виявляє чітку ієрархію трансмедіальної конвертованості: маркованість, пов”язана зі страхом і часом, перетворюється на ігрову механіку з високою вірністю, огида реалізується частково, тоді як дивність та знання/таємниця за своєю суттю чинять опір перетворенню – перше через евклідові обмеження сучасних ігрових двигунів, а друге – через фундаментальну роль знання як винагороди в ігровому дизайні. Відповідно, пропонується чотирирівнева типологія дискурсивної вірності: повна реалізація, часткова реалізація, дискурсивна анклава та естетичне запозичення.