Гедоністично-теологічні мотиви французького бароко й духовна лірика англійських метафізиків: поетизація авторського досвіду vs сакралізація потаємних почуттів

Анотація

У поетикальному розмаїтті західноєвропейського бароко світоглядною домінантою постає пошук єдності у протиріччях буття, що майже завжди занурює тогочасну людину у теологічний контекст. Особливо виразно це простежується у творах англійських метафізиків XVII ст., унікальний стиль яких заведено розглядати у річищі становлення європейсько-континентальної поетичної традиції. Водночас звернення до французького варіанта бароко як своєрідного літературного імператива у компаративних студіях зі «школою» метафізиків в Англії зумовлюється специфікою історико-мистецького процесу, що продукує певні художні стратегії поетизації авторського досвіду / сакралізації потаємних (інтимних) почуттів у поетиці розглянутих напрямів. Тож у статті експлікується оригінальність засобів поетичного оприявлення власних світоглядних принципів митцями французького бароко й англійської «метафізичної школи», що набувають виразності у тісному зв’язку з авторськими парадигмами гедоністично-релігійного vs духовного освоєння дійсності. Досліджувані засоби актуалізуються на образно-сюжетному й структурному рівнях, що визначає методологічні засади розвідки, які базуються на концептуальних підходах компаративного аналізу з елементами герменевтичного, імагологічного, лінгвостилістичного, а також культурно-історичного методів. Акцентовано, що парадоксальне введення у любовні вірші з гедоністичними мотивами власних глибокодумних міркувань про витоки світобудови наближає лірику французьких авторів (Теофіль) до пасажів англійців, які навіть у любовних віршах порушують серйозні питання людського буття, релігії, світоустрою (Е. Марвелл). Водночас релігійна лірика французів (д’Обіньє, Спонд, Ла Сеппед) контрастує з метафізичними уявленнями про трансцендентний світ (Дж. Донн, Дж. Герберт, Ф. Кверлз, Г. Воен) саме трактуванням поширених у бароко тем швидкоплинності земного буття, смертності всього сущого, слабкості людської істоти, які у французів порушуються стилістично досить одноманітно. Натомість метафізична напруженість і емотивність вивільнення найпотаємніших порухів душі підносять духовну лірику англійських літераторів на рівень споглядальної поезії.